Перші два-три абзаци вже дають пряму відповідь: рашизм — це не просто «путінізм» чи «російський націоналізм». Це синкретична система, де імперська ідея «збирання земель» переплітається зі сталінським терором, православним месіанізмом і цифровою пропагандою. Офіційно Україна визнала рашизм державною ідеологією Російської Федерації постановою Верховної Ради від 2 травня 2023 року.
Етимологія терміну та його поява в публічному просторі
Слово «рашизм» утворилося шляхом поєднання англійського «Russia» (вимовляється «Раша») та «fascism». При цьому свідомо обігрується фонетична схожість зі словом «расизм», що одразу задає негативний емоційний відтінок. Історик Тімоті Снайдер запропонував англомовний варіант «ruscism», щоб підкреслити зв’язок саме з російським контекстом.
Термін з’являвся епізодично ще в 1990-х, зокрема в полеміці навколо публікацій військового публіциста Карема Раша. Справжнього поширення він набув після 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розв’язала війну на Донбасі. Після 24 лютого 2022 року слово стало основним інструментом для позначення ідеологічного ядра путінського режиму. Воно фіксує не лише агресію, а й специфічний світогляд, у якому Росія вважає себе одночасно і жертвою, і месією, якій дозволено все.
Історичні корені: від Російської імперії через СРСР до путінізму
Рашизм не народився в 2000-х. Його коріння сягає глибше — у великоросійський шовінізм Російської імперії, де інші народи розглядалися як матеріал для асиміляції або колонізації. «Тюрма народів» — не просто риторика, а реальна практика, коли українська, польська, фінська, кавказька культури системно придушувалися.
Радянський період додав до цього тоталітарну машину: культ вождя, секретну поліцію, масові репресії, ідеологічний контроль над освітою і культурою, фальсифікацію історії. Сталінський режим уже практикував те, що пізніше стане візитівкою рашизму, — масові депортації, Голодомор як інструмент геноциду, створення образу «ворога», який завжди десь «ззовні» або «всередині».
Після розпаду СРСР здавалося, що імперська логіка ослабла. Однак уже в середині 2000-х у документі під назвою «Російська доктрина» (презентованому 2006 року) чітко прописали плани «повернення» територій, зокрема України. Олександр Дугін у книзі «Основи геополітики» (1997) ще раніше сформулював тезу, що існування незалежної України — це «страшний удар» по Росії, який треба виправити. Ці ідеї поступово проникали в військові академії, державні ЗМІ та освітні програми.
Путінський режим не вигадав нічого нового. Він синтезував старі елементи в нову, більш гнучку форму, пристосовану до цифрової епохи та постмодерної риторики.
Основні стовпи рашистської ідеології
Рашизм тримається на кількох взаємопов’язаних опорах, кожна з яких посилює інші.
Імперський шовінізм і заперечення права інших народів на суб’єктність. Україна в цій картині світу — не самостійна держава, а «штучне утворення», «частина історичної Росії». Така логіка виправдовує будь-яке насильство як «повернення» або «захист».
Культ сили та перманентної війни. Мир розглядається як слабкість, а агресія — як природний стан. Звідси і риторика «обложеної фортеці», і регулярні погрози ядерною зброєю, і мілітаризація дитячої свідомості через «Юнармію» та військово-патріотичні ігри.
Синкретична історична міфологія. Одночасно вшановують і царя Миколу II, і Сталіна, і «перемогу над фашизмом» 1945 року. При цьому сам режим використовує методи, які багато в чому повторюють ті, проти яких нібито боровся Радянський Союз. Це і є той «шизофашизм», про який писав Снайдер: фашизм, що сам себе називає антифашистським.
Православний месіанізм у державній обгортці. Російська православна церква (Московського патріархату) стала одним із ключових інструментів ідеологічної обробки. Патріарх Кирило публічно благословляв війну, а поняття «русского міра» набуло релігійно-агресивного забарвлення.
Сучасна цифрова тоталітарність. На відміну від класичного сталінізму, рашизм не потребує тотального фізичного терору проти всього населення. Достатньо контролю над інформаційним простором, залякування активної меншості та створення атмосфери страху й конформізму для більшості. Соціальні мережі, державне телебачення та система «добровільно-примусового» патріотизму працюють ефективніше за старі методи.
Символіка, пропаганда та механізми контролю свідомості
З 2022 року головним візуальним маркером рашизму стала літера Z. Вона з’явилася на військовій техніці, а потім перекочувала на одяг, автомобілі, будівлі. Разом із георгіївською стрічкою та образом «перемоги» 1945 року вона створює впізнаваний бренд агресії.
Пропаганда використовує класичні прийоми: створення образу зовнішнього ворога (НАТО, «колективний Захід», Україна як «анти-Росія»), постійне повторення тез про «геноцид на Донбасі» (попри відсутність підтверджень у незалежних джерелах), звинувачення інших у тому, що робить сам режим. Це створює ефект дзеркала: фашист називає фашистом жертву.
Особливо ефективно працює подвійна риторика. Росіян переконують, що вони «визволяють» Україну від «нацистів», одночасно руйнуючи українські міста, викрадаючи дітей та проводячи фільтраційні табори. Така шизофренічність риторики — одна з характерних рис рашизму.
Рашизм у дії: війна проти України як найяскравіший прояв
Повномасштабне вторгнення 2022 року стало моментом, коли рашистська ідеологія проявилася найбільш відверто. «Денацифікація» і «демілітаризація» — це не просто пропагандистські штампи. Це спроба стерти українську суб’єктність, знищити або підкорити іншу культуру і державу.
На окупованих територіях рашизм реалізується через примусову паспортизацію, зміну шкільних програм, заборону української мови в публічному просторі, вивезення дітей до Росії. Це не випадкові ексцеси — це системна політика, спрямована на асиміляцію або знищення.
Водночас режим продовжує використовувати енергоносії як зброю, інформаційні операції для розколу західних суспільств та підтримку проросійських сил у різних країнах. Рашизм не обмежується лише Україною — він має глобальні амбіції.
Міжнародний вимір та ідеологія «русского міра»
«Русскій мір» — це не просто культурний проєкт. Це геополітична доктрина, згідно з якою Росія має право впливати на внутрішні справи інших держав під приводом «захисту російськомовного населення» або «традиційних цінностей». Ця ідея активно просувається через медіа, церкву, культурні центри та проросійські організації за кордоном.
Багато європейських політиків і бізнесменів роками закривали очі на цю експансію, керуючись економічними інтересами. Енергетична залежність Європи від Росії стала одним із інструментів, які режим використовував для стримування жорсткої реакції на агресію.
Типові помилки у розумінні рашизму
Типові помилки у розумінні рашизму
Перша поширена помилка — зводити рашизм виключно до класичного фашизму 1930-х років. Так, у ньому є культ вождя, мілітаризм, презирство до слабких і ідея перманентної боротьби. Але рашизм не має чіткої расової теорії в нацистському сенсі. Натомість він поєднує імперський шовінізм з радянським досвідом тотального контролю і сучасними технологіями маніпуляції. Це гібрид, а не копія.
Друга помилка — вважати рашизм «природною» ідеологією всіх росіян. Насправді це ідеологія правлячої еліти, силових структур і частини інтелектуалів, яка нав’язується суспільству через страх, пропаганду та відсутність альтернатив. Багато росіян або підтримують режим конформно, або мовчки страждають від нього (політичні в’язні, емігранти, внутрішні опозиціонери). Змішувати народ і режим — це спрощувати картину і грати на руку самій ідеології.
Третя помилка — недооцінювати роль цифрової епохи. Класичний тоталітаризм потребував величезного репресивного апарату. Рашизм досягає схожого ефекту дешевше: через монополію на інформацію, алгоритми соцмереж, цензуру та створення атмосфери, коли людина боїться висловити думку навіть у колі друзів. Це тоталітаризм з людським обличчям смартфона.
Четверта помилка — спрощувати все до особистості Путіна. Так, він центральна фігура, але механізми рашизму сформувалися задовго до нього і продовжать існувати навіть після його відходу, якщо не будуть знищені структурно. Особистість важлива, але ідеологія і інститути — ще важливіші.
Кожна з цих помилок не просто теоретична. Вона впливає на те, як світ реагує на загрозу. Якщо ми бачимо лише «Путіна», а не систему, то шукаємо рішення в персональних змінах, а не в подоланні ідеології та інститутів, які її відтворюють.
Рашизм продовжує еволюціонувати. Він адаптується до санкцій, до втрат на фронті, до внутрішнього невдоволення. Його сила — у здатності поєднувати архаїчні імперські мрії з найсучаснішими методами контролю. Розуміння цієї природи — перший крок до ефективної протидії.
Залишити відповідь